Дивлюсь я на небо
І бачу красу неосяжну:
Хмарини пливуть,
Наче лебеді білі в воді,
І місяць виходить з-за хмари
Так гордо й поважно
Ті лебеді білі стають золотими тоді.
А місячне сяйво таке,
Що не можна дивитись
І диву даєшся красі,
Що Господь сотворив.
Ні в чому Творець наш
Не міг помилитись,
Коли Він весь світ прекрасний творив.
Хмарини поважно проплили,
І синєє небо
За мить знов стає голубе.
Подекуди зірки,
Наначе моргають до тебе
І манять увись,
Манять в рідну країну тебе.
О, Боже, мій милий,
Ну як же Ти дивно й прекрасно
Руками Своїми
І землю і небо створив.
Як місяць зайде,
Встане сонечко тепле і ясне
Й зігріє усіх
Ніжним світлим промінням з гори.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
ТЫ — ЧЕЛОВЕК ! - Василий М. Благодарение Богу и Царице Небесной, моему святому Ангелу-Хранителю и всем святым Небесным безплотным Силам, в день праздника которых (21 /8 ст. ст./ нояб. 2002 г.) написано это стихотворение, а также моей маме — рабе Божией Ольге и всем молившимся обо мне, без чьей незримой поддержки написание этого стихотворения было бы невозможным.
